При покритті кріпильних виробів (болтів, гайок, шайб, шпильок, шурупів та інших) використовують металеві та неметалічні типи покриттів. Ті, своєю чергою, діляться на одношарові та багатошарові. Багатошарові покриття є більш популярним, і перевершують одношарові у захисних та декоративних якостях, у зв’язку із тим, що ступінь захисту характеризується меншою пористістю покриття.

Способами покриття кріпильних виробів є:

  1. ХІМІЧНИЙ — (металевий та неметалічний) — в розчин солей занурюють метал (фосфотація, хроматування, зменшення,
    нікелювання, і т.д.)
  2. ЕЛЕКТРОХІМІЧНИЙ — даний спосіб характеризується зануренням кріплення в розчинені солі з електролітом (анодне,
    електрохімічне цинкування, кадмування). Кріпильні вироби мають в результаті товщину покриття від 6 до 16 мкм.
    У середньому покриття має товщину 9 мкм. Для покращення зовнішнього вигляду проводять хроматування.
  3. При покритті ГАЛЬВАНІЧНИМ методом виріб, що покривається, є катодом. Таким методом проводиться нікелювання та
    хроматування.
  4. ГАРЯЧЕ ЦИНКУВАННЯ здійснюється зануренням деталі в розчин гарячого цинку. Тому товщина покриття має
    середнє значення 40-50 мкм. Максимальна товщина може досягати 120 мкм. За допомогою обробки кріпильних виробів
    в центрифузі, можна видалити надлишковий шар цинку.
    Даний метод вимагає попередньої спеціальної накатки (нарізки) різьблення з полем допуску відмінним від стандартного
    7Н (для гайок) та 8G (для болтів та шпильок), що дозволить зберегти різьбове з’єднання, навіть після настільки товстого шару цинку.
    Гаряче цинкування вважається одним із найнадійніших, економічних і тому поширених методів захисту заліза та сталі від корозії.
  5. ТЕРМОДИФУЗІЙНЕ цинкування характеризується обміном за допомогою реагентів матеріалу виробу з самим складом захисного покриття, на молекулярному рівні.